Beschreibung
Veröffentlicht am: 30.01.2026
Songtext und Übersetzung
Original
Шоста ранку, тридцять хвилин на сніданок, і я виходжу на вулицю, в голові туман, ніби п'яний.
Десь пробігти, десь пройтися, і вже ось і я в вищому районі міста.
Покура столиця, незадоволені лиця, штовхаються на проспектах метро, але я вже в тим давно злився.
Що робити і як далі жити?
Все побільше я зробив, буде складно навіть відчинити.
Здається, у всьому я втратив себе вже давно, так набридло чорно-біле кіно.
І кожний день міло, як під пепірку, проживаю його, це мене заїбло!
А призорний сморід манного міста все рівно затягує нових туристів.
Втікати, лишатись, я поки не знаю, але після зміни знов собі нагадаю, що я взагалі то про це все не мріяв.
І ще кілька років тому на затвори, що не загублюся в бетоні трамвая, але я потроху себе все ж втрачаю.
Здається, у всьому я втратив себе вже давно, так набридло чорно-біле кіно.
І кожний день міло, як під пепірку, проживаю його, це мене заїбло.
Здається, у всьому я втратив себе вже давно, так набридло чорно-біле кіно.
І кожний день міло, як під пепірку, проживаю його, це мене заїбло!
Deutsche Übersetzung
Sechs Uhr morgens, dreißig Minuten bis zum Frühstück, und ich gehe mit benebeltem Kopf nach draußen, als wäre ich betrunken.
Laufen Sie irgendwohin, gehen Sie irgendwohin, und hier bin ich im oberen Teil der Stadt.
Eine bescheidene Hauptstadt, verärgerte Gesichter, die sich auf den U-Bahn-Alleen drängeln, aber darüber bin ich schon vor langer Zeit wütend geworden.
Was tun und wie leben?
Je mehr ich tat, desto schwieriger wurde es, es überhaupt zu öffnen.
Es scheint, dass ich mich schon lange in allem verloren habe, ich habe das Schwarz-Weiß-Kino so satt.
Und jeden Tag lebe ich es süß, als ob es unter Papier wäre, es hat mich süchtig gemacht!
Und der gespenstische Gestank der Manna-Stadt lockt immer wieder neue Touristen an.
Weglaufen, bleiben, das weiß ich noch nicht, aber nach der Veränderung werde ich mich wieder daran erinnern, dass ich überhaupt nicht davon geträumt habe.
Und vor ein paar Jahren war ich davon überzeugt, dass ich mich nicht im Beton der Straßenbahn verlieren würde, aber ich verliere mich immer noch nach und nach.
Es scheint, dass ich mich schon lange in allem verloren habe, ich habe das Schwarz-Weiß-Kino so satt.
Und jeden Tag, ich lebe es süß, wie ein Stück Papier, es hat mich krank gemacht.
Es scheint, dass ich mich schon lange in allem verloren habe, ich habe das Schwarz-Weiß-Kino so satt.
Und jeden Tag lebe ich es süß, als ob es unter Papier wäre, es hat mich süchtig gemacht!